repead.ru 1


ІСТОРІЯ СТРІЛЬБИ З ЛУКА XX СТОЛІТТЯ


Найбільшими міжнародними форумами по проведенню змагань по стрільбі з лука на початку ХХ століття можна вважати Олімпійські ігри сучасності. Стрільба з лука входила в програму Олімпійських ігор 1900, 1904, 1908 і 1920 років. Початок проведення Олімпійських ігор сучасності стало епохальним явищем. Популярність і масовість ігор стрімко зростала, але саму Програму окремих видів спорту перших Олімпійських ігор визначали національні федерації й оргкомітети країн, у яких вони проводилися. Цим можна пояснити таку велику кількість вправ, у яких розігрувалися комплекти олімпійських нагород у стрільбі з лука: «Кордон доре», 50 м; «Кордон доре» , 33 м; «Шапеле», 50 м; «Шапеле», 33 м; «А ля перш»; «А ля пірамід»; Подвійне американське коло (60+50+40 ярдів); Подвійне йоркське коло (100+80+60 ярдів); Командне коло (60 ярдів); Подвійне колумбійське коло (50+40+30 ярдів); Подвійне національне коло (60 +50 ярдів); Йоркське коло (100+80+60 ярдів); Континентальний стиль, 50 м; Нерухома мішень «малий птах»; Нерухома мішень «великий птах»; Рухлива мішень «птах», 28 м; Рухлива мішень «птах», 33 м; Рухлива мішень «птах», 50 метрів. Вісімнадцять назв вправ на чотирьох Олімпіадах! Можна також привести статистику участі лучників у перших Олімпійських іграх: 1900 р. - 68 учасників з 2 країн, 1904 р. – 22 учасника з 1!!! країни, 1908 р. – 27 учасників з 3 країн, 1920 р. - 24 учасника з 3 країн [1]. Після такої статистики з іронією можна помітити, що кількість вправ, у яких розігрувалися комплекти олімпійських нагород, була більшою, ніж кількість країн, представники яких приймали участь в змаганнях. Така велика кількість вправ була вигідною організаторам змагань і країні в який проводилися Олімпійські ігри (адже вони в такий спосіб одержували незаперечну перевагу), але не йшла на користь розвитку всесвітньої стрільби з лука. Швидше за все, це і стало однієї з причин того, що стрільба з лука була виключена з програми Олімпійських ігор уже 1924 року. Відповідно до Олімпійської хартії [2] Глава 3. 30. 1.1 – 2.4 усі підготовчі заходи щодо підготовки і проведення програм з окремих видів спорту повинні лягати на міжнародні федерації по окремих видах спорту. Види спорту, у яких уже були створені міжнародні федерації, мали явну перевагу для більш якісної підготовки до проведення першостей по своїх видах спорту. Як бачимо, сам час вимагав появи міжнародної федерації стрільби з лука. Однією з основних функцій федерації відповідно до Олімпійської Хартії є вимога розробляти чіткі правила і регламент проведення змагань на Олімпійських іграх, а в проміжках між Олімпійськими іграми удосконалювати і випробувати технології проведення змагань на таких великих міжнародних турнірах, як Чемпіонати Світу, Чемпіонати континентів та великі міжнародні змагання. Потреба створення такого об'єднуючого органа, як міжнародна федерація стрільби з лука диктувалося ще і тим, що в цілому ряді країн цей вид спорту вже набув велику популярність (Англія, Італія, Голландія, США, Франція, Чехословаччина, Польща, Перу, Швеція, Швейцарія, Естонія, Югославія) і для здійснення міжнародних зустрічей необхідно було виробити єдині правила змагань. Для створення міжнародної федерації стрільби з лука необхідно було виконати умову, при якій в одному місці одночасно зібралися би представники декількох країн світу, що мали найбільші традиції в спортивній стрільбі з лука. Після виключення стрільби з лука з програми Олімпійських ігор 1924 року найближчим спортивний форумом, де разом змогли зібралися лучники став ХХVІІІ Чемпіонат світу з кульової стрільби, мисливської (аналог сучасної назви стендової стрільби) і стрільби з лука, який проходив у Львові з 25 серпня по 6 вересня 1931 року. До речі, цей чемпіонат світу пізніше було проголошено як Перший Чемпіонат Світу зі стрільби з лука. Зібратися лучникам світу під патронатом федерації кульової стрільби було простіше ще і по тому, що до 1931 року федерація кульової стрільби вже була однієї із самих масових у родині олімпійських видів спорту. В її склад входило 32 країни, і вона була створена ще у 1897 році. Ця федерація вже мала багатий досвід проведення чемпіонатів світу і конгресів. Практично, Конгреси та Чемпіонати світу з кульової стрільби проводилися щорічно з однією перервою з 1914 по 1921 рік, зв'язаною з Першою світовою війною. Можна трохи докладніше зупинитися на історії проведення цього чемпіонату. Як випливає з архівних документів, ідея і рішення взятися за його проведення виникла 22 жовтня 1929 року у Варшаві на національній конференції міністерства військових справ, департаменту фізичного виховання і вишколу. На цій конференції було прийнято рішення провести у Львові в 1930 році великі національні змагання, а в 1931 році провести великі міжнародні змагання зі стрілецьких виду спорту. Пізніше ці міжнародні змагання одержали статус XXVIII Чемпіонату світу з кульової стрільби, мисливської і стрільби з лука. Цікавим є той факт, що до мисливської стрільби на тому чемпіонаті світу відносився аналог сучасної стендової стрільби і стрільба по оленю, що біжить. Відразу ж після зазначеної конференції були розіслані копії її матеріалів і директивні матеріали про початок підготовки до зазначених заходів. До організації і проведення цих змагань були притягнуті усі великі зацікавлені організації Польщі, що займалися культивуванням кульової, мисливської і стрільби з лука. Можна нагадати, що спортивна стрільба з лука виникла в Польщі на початку двадцятих років після повернення з Південної Америки (Парагвай) двох польських офіцерів: Мечислав Фулярські й Аполінаріуш Зарічце. Вони тривалий час провели серед племен індіанців у джунглях Америки і там навчилися стріляти з лука. Офіційно Союз лучників Польщі виник 7 лютого 1927 року у Варшаві [3]. Патронат над проведенням Чемпіонату світу здійснював сам Маршал Пілсудський. Для проведення Чемпіонату Світу у Львові в районі вулиці Клепарівської (район сучасного комплексу СКА) було у короткий термін споруджено унікальний по тому часу спортивний комплекс із 10 основних павільйонів (7 павільйонів для стрільби з гвинтівки і пістолета, 2 павільйони для мисливської стрільби й один павільйон для стрільби з лука). Крім основних павільйонів було споруджено багато роздягалень, приміщень для відпочинку спортсменів і збереження зброї, приміщення для роботи суддів і журналістів. Гордістю комплексу вважався побудований сучасний п’ятидесятиметровий басейн. Місцеві газети відзначали, що в той час це вважався кращий у Європі комплекс для стрілецьких видів спорту. Оригінальною особливістю лучного стрільбища було те, що в залежності від положення сонця, на ньому можна було робити стрільбу як в одну, так і в протилежну сторону. У змаганнях зі стрільби з лука (Першому Чемпіонаті Світу) брали участь 22 спортсмена: представники Польщі –13 лучників, Франції - 5 лучників, Швеції - 1 лучник і Чехословаччини - 3 лучника. Поділу на групи чоловіки та жінки не проводилося. Стрільба велася на дистанціях 30, 40 і 50 метрів по мішені діаметром – 80 см. Перше місце зайняв Михайло Савицький - 478 очок, друге місце зайняла Яніна Курковська - 467 очок, яка згодом стала легендарною особистістю в лучному світі (обоє Польща) і третє місце зайняв Рене Олександрі – 455 очок (Франція). У командній першості перемогла команда Франції, а друге і третє місця зайняли збірні команди Польщі [2]. Для нас можуть бути цікавими особисті враження одного з учасників Першого чемпіонату світу зі стрільби з лука Эмиля Хейлбона (Швеції). Він вважав, що змагання були блискуче організовані . Лучне поле мало 100 метрів у довжину й у кожнім кінці поля було по вісім щитів. Оголошення результатів здійснювалася після кожної серії. Влучення кожної стріли показувалися після кожної серії на спеціально споруджених покажчиках з інтервалом 9-7-5-3. У змаганнях брав участь ветеран лучного спорту з Франції Гастон Кюнтин (Франція), який починаючи з 1908 року взяв участь у двох Олімпіадах. Дуже сподобалася учасникам змагань культурна програма яку підготували господарі змагань. Спортсменам показували околиці Львова, гори Карпати, Високий замок, знамениту панораму Рацловицьку в Стрийському парку (Битва військ Костюшко в 1794 році) робота художників Косака та Стика. Учасникам змагань розповідали про традиції стрільби з лука у Львові, про “Товариство куркове” і про згадування 1253 року про змагання зі стрільби з лука по меті у вигляді півня. До речі, після закінчення офіційних змагань всім учасникам була представлена можливість взяти участь у традиційній для древнього Львова розважальній стрільбі по півню з жовтою плямою діаметром 16 мм у центрі. Той учасник, що попадав своєю стрілою ближче усього до центра цієї плями, одержував пам'ятний приз і право носити почесне звання «Курячий король» протягом наступного року. Свідок змагань відзначає, що в глядачів ці жартівливі змагання викликали найбільший захват [2].

Особливо варто зупинитися на такій епохальному для сучасної стрільби з лука події, як організація і проведення Першого установчого Конгресу міжнародної федерації стрільби з лука під час проведення Першого Чемпіонату Світу. Ініціаторами проведення Конгресу виступив Польський союз лучників. Конгрес почав свою роботу 4 вересня 1931 року в 10 00, в п'ятницю в дискусійному залі Львівської мерії [2]. Делегатами конгресу були представники національних федерацій стрільби з лука Угорщини, Італії, Польщі, США, Франції, Чехословаччини та Швеції. Крім представників зазначених країн у залі також були присутні: представник міністерства закордонних справ Польщі, голова оргкомітету по проведенню Чемпіонату світу і представник преси зі Швейцарії. Головував на цьому Конгресі Віце-Президент федерації стрільби з лука Франції пан Квінтін. На початку роботи Конгресу виступив представник міністерства закордонних справ Польщі, пан Войтковські і висловив думку, що організація федерації стрільби з лука відкриває нові обрії для дружби і співробітництва між країнами усього світу. Підсумком роботи Конгресу стало створення Міжнародної федерації стрільби з лука (абр. ФІТА) і затвердження її Статуту. За підсумками голосування першим Президентом ФІТА був обраний Мечислав Фулярські (Польща). Кількість голосів, що проголосували за його – 4. Його основний конкурент – Броніслав Перзохала (Польща) набрав 3 голоси. Були також обрані Віце-Президент і члени ради федерації. За пропозицією Фулярського був призначений членський річний внесок від кожної національної федерації в розмірі 250 франків. Цікавим є також той факт, що замість Фулярського, буквально через кілька місяців після проведення Конгресу, Президентом ФІТА став Броніслав Перзохала. Керівництво польського союзу лучників пояснювало це відсутністю можливості виконувати обов'язки Президента ФІТА, капітаном польської армії Фулярським. По ходу пошуків літературних джерел про проведення Першого Конгресу ФІТА кілька разів виявлялися розходження в кількості країн-делегатів, що приймали в ньому участь. Такі розбіжності можна пояснити тим фактом, що під час проведення Чемпіонату Світу 1 вересня 1931 року в тому ж залі проводився XXVIII Конгрес федерації кульової стрільби, у якому взяли участь представники 16 країн світу. Тому немає нічого дивного в тім, що деякі з присутніх там журналісти, що описували події тих часів робили ненавмисні помилки, плутаючи представників тієї чи іншої країни з офіційними делегатами які мали право приймати участь в голосуванні. Остаточною істиною для нас стала офіційна “Історія Федерації стрільби з лука” Роберт Рходе, том I, опублікована в 1981 рік. У цій книзі публікуються офіційні документи ФІТА. Крім того, як можна судити з кількості делегатів які приймали участь у голосуванні, країн-делегатів було сім (4+3). Те, що однією з головних і першочергових задач при створенні ФІТА було бажання повернути стрільбу з лука до Програми Олімпійських ігор, може свідчити резолюція, яку підтримали всі учасники Конгресу. Зміст резолюції полягав у тому, що учасники Конгресу доручали вперше створеному керівному органу ФІТА звернутися в МОК із проханням включити стрільбу з лука в наступні Олімпійські ігри. На жаль, це було зроблено тільки в 1972 році, коли кількість країн членів ФІТА перевалила за п'ятдесят. Для інформації: у 2001 році кількість членів ФІТА перевищила цифру сто тридцять з п’яти регіонів – Європи, Азії, Африки, Америки, Австралії та Океанії. Міжнародна федерація стрільби з лука зараз культивує такі види стрільби: 1- стрільбу по мішеням; 2- стрільбу у приміщенні; 3- інтуїтивну стрільбу; 4- польову стрільбу; 5- Скі-Арчері; 6- «Клаут» – стрільба на 165 та 125 метрів; 7- стрільба на дальність; 8 – заочні матчі; 8- змагання серед інвалідів. Як бачимо, справа яка почалася в далекому 1931 році у Львові успішно продовжується та процвітає.



Літаратура:


  1. Энциклопедия современного олимпийского спорта. Под ред. В.Н.Платонова., Киев, «Олимпийская литература», 1998.- С. 333-339, 576-579.

  2. Rhode Robert, History of the Federation International De Tir A L’Arc, Volume I, Mahomet, ILL U.S.A., 1981. – p.2-22.

  3. Zawislanski Roman, 50 lat sportu luczniczego w Polsce. – Warszawa, Instytut wydawniczy zwiazkow zawodowych, 1989. – 327 s.

  4. Львівськи газети 1931 року:

    • “Діло”, № 93, 25.08.1931 року. С.5.

    • “Новий час”, №12, 23.08. 1931 року, С.6.

    • “Chwila”, 22.08.1931 – 8.09.1931 r.

    • “Slowo Polskie”, 24.08.1931- 7.09.1931 r.


Розвиток стрільби з лука у львівській області

Моментом появи спортивної стрільби з лука, як в Україні, так і в колишньому СРСР можна вважати 9 листопада 1958 року, дату, коли у Львові були проведені перші офіційні змагання за сучасними міжнародними правилами, хоча перші секції стрільби з лука з’явилися у Львові ще в 1957 році. Становлення стрільби з лука відбувалося дуже стрімко. У 1959 році були проведені змагання - зустріч між збірною командою Москви і збірної Львова. У 1960 році був проведений перший Чемпіонат України за участю семи ДСО і відомств. У 1963 році було проведено перший Чемпіонат СРСР. Першим Чемпіоном СРСР з результатом 1025 очок став львів’янин Віктор Сидорук, а серед жінок звання Чемпіонка СРСР виборола львів’янка Тетяна Образцова з результатом 902 очка. У 1963 році, практично на перших великих міжнародних змаганнях «Ігри Ганефо», що відбулися в Джакарті (Індонезія) і в яких взяли участь, лучники СРСР був відзначений явний успіх. Ведучу роль в цьому успіху грали львівські лучники. У складі делегації тоді було п'ять львів’ян, а Віктор Сидорук став абсолютним Чемпіоном ігор. Після прийому федерації стрільби з лука СРСР у міжнародну федерацію стрільби з лука (ФІТА), лучники СРСР уперше взяли участь у Чемпіонаті Світу 1969 року (м. Веллі-Фордж, США). Дебют був дуже вдалим. Практично на перших же змаганнях такого високого рангу лучники СРСР, можна сказати, ввірвалися до когорти ведучих лучників світу. І не останню роль у цьому успіху зіграли знову ж львівські лучники, такі як Тетяна Образцова і Нона Козіна – золоті медалі в командній першості і бронзова медаль Нони Козіної в особистій першості, Віктор Сидорук – посів п'яте місце особисто. Пізніше, майже на всіх наступних Чемпіонатах Європи і Світу на п'єдестал пошани піднімалися вихованці львівських тренерів. Одна тільки львів’янка Валентина Ковпан вісім разів поновлювала рекорди світу на різних дистанціях і вправах, була дворазовою Чемпіонкою Європи, дворазовою Чемпіонкою Світу і срібним призером Олімпійських ігор 1976 року в Монреалі. Ще більш показовим фактом того, що «львівська школа» відбулася як явище, можна вважати те, що Львів на довгі роки став донором видатних тренерів Європи й Азії. На доказ цього можна привести наступні факти: першим тренером Чемпіонки Європи, Чемпіонки Світу і призера Олімпійських ігор, лучниці з Таджикистану Зебінісо Рустамової був колишній львів'янин Віктор Пряхін. З переїздом на тренерську роботу в Молдавію з м. Львів подружжя Інеси й Ігоря Орлик зв'язані успіхи молдавських спортсменів і поява кількаразової Чемпіонки і рекордсменки Світу і Європи, призера Олімпійських ігор, найсильнішої лучниці планети – Наталії Валєєвої. З переїздом на роботу в Брест львів'янина Михайла Пузяка зв'язана поява в Білорусії срібного призера Олімпійських ігор у Москві – Бориса Ісаченка. З роботою в Алма-Аті львівського тренера Бориса Безвершука зв'язані наступні успіхи казахських лучників, а також успіхи збірної команди Німеччини, після того як керівництво нею очолив його учень, алмаатинець Віктор Бахман. Успіхи на міжнародній арені призера Чемпіонатів світу мінчанки Ольги Якушевої стали можливими завдяки роботи її тренерів, колишніх львів’ян Алли Мельник та Олега Дубиніна. З переїздом у м. Нова Каховка зі Львова Вадима Рєзнікова зв'язана поява Чемпіонки і кількаразової рекордсменки Європи і Світу, призера Олімпійських ігор Людмили Аржаннікової. З переїздом на тренерську роботу зі Львова в Чернівці Анатолія Егорова стала можливим поява цілої плеяди Чемпіонок і рекордсменок Європи і Світу, таких як, Тетяна Мунтян, Ірина Піскоха і Ліна Герасименко-Павчук. Заслуженим тренером Азербайджану став колишній львів’янин Вадим Чернов, Заслуженим тренером Грузії став львів’янин Анатолій Мамаев, а Заслуженим тренером Вірменії стала Ольга Бударіна, Заслуженим тренером Росії став колишній львів'янин Вадим Ломов. З переїздом у м. Суми зі Львова Сергія Родіонова і Володимира Гаркуші зв'язані поява і становлення кількаразової Чемпіонки Європи Владлени Колеснікової і призера Чемпіонатів Світу Світлани Барт. З переїздом у Київ Лілії Грищенко і закінченням львівської школи тренерів її чоловіком Миколою Грищенко стала можливою поява такого найсильнішого лучника Європи, як Ігор Пархоменко. З переїздом у м. Київ Чемпіона Європи і Світу, Віктора Сидорука стала можливою поява Чемпіонки Європи і Світу, кількаразового призера Олімпійських ігор – Олени Садівничої. До речі, з його успішною роботою в Європі пов’язані золоті медалі на Олімпійських іграх у Барселоні, мало відомої до того часу в лучному світі, збірної команди Іспанії і традиційні успіхи на всіх останніх Чемпіонатах Світу і Олімпійських іграх збірної команди Італії. Подібний перелік можна продовжувати і далі, але і представлених даних вистачає, щоб констатувати факт появи «львівської школи стрільби з лука» як явища.


Для теорії спорту важливим є не сам факт появи «школи», а аналіз причин і закономірностей цього явища. Щоб проаналізувати явище, що згадується, можна спробувати перерахувати основні складові індустрії будь-якого виду спорту:


  • наявність і стан загальної теорії спорту;

  • наявність і стан теорії, методики і практики конкретного виду спорту;

  • наявність, стан і перспективи виробництва спортивного вітчизняного інвентарю;

  • наявність баз для проведення учбово-тренувальної роботи і змагань;

  • наявність системи передачі знань, технологій підготовки спортсменів (семінари, науково-методичні конференції, випуск спеціалізованої методичної літератури, курси інструкторів - тренерів, школи тренерів, спеціалізація виду спорту при інститутах фізичної культури і т.д.);

  • наявність системи організації і проведення змагань (календарі змагань, правила і положення проведення змагань, класифікація розрядних нормативів, навчені судді і система їхньої підготовки і перепідготовки і т.д.);

  • розширена система організацій, у яких культивується вид спорту (клуби, секції, відділення, ДЮСШ, СДЮСШ і т.д.);

  • ступінь популярності конкретного виду спорту у світі;

  • соціальне замовлення на високі результати в конкретному виді спорту;

  • наявність яскравих індивідуальностей, здатних очолити основні напрямки розвитку виду спорту.

Більшість з перерахованих складових можуть ставати визначальними для появи такого явища як «школа».

«Школа» як соціальне явище не може виникнути на порожньому місці. Для її виникнення потрібен певний збіг обставин, і вона як правило основується на досягненнях людства у визначених областях діяльності. Існує кілька вагомих причин виникнення лучної школи саме у Львові. В кінці п'ятидесятих і на початку шістдесятих років Львів вважався відомим спортивним центром країни, де в різних видах спорту показувалися видатні результати. В ті роки вже були розроблені на дуже високому рівні загальні теоретичні основи спорту. У шістдесятих роках у львівському інституті фізичної культури був зібраний дуже сильний професорсько-викладацький склад. Можна назвати деяких його представників: професор Джафаров М.А., професор Земцова М.О., професор Третилова Т.О., професор Тер-Ованесян А.А., професор Петров В.В., професор Сафронова Г.Б., професор Келлер В.С. і т.д. У шістдесятих роках у Львові починали працювати В.М.Заціорский і В.О.Запорожанов, які пізніше стали відомими вченими зі світовими іменами в області спорту. Львівські спортсмени в ті роки стабільно показували високі результати в багатьох видах спорту. Одним із традиційно “сильних” видів спорту, у якому львів’яни показували стабільні і високі результати на міжнародній арені, була кульова стрільба. Варто особливо зупинитися на цьому факті. В ті роки вже була опублікована монографія О.О. Юр'єва з основ кульової стрільби [2], яка на довгі роки стала одним із кращих навчальних посібників для тренерів кульової стрільби усього світу. Стрільба кульова і стрільба з лука по своїй структурі два дуже схожих види спорту. Тому цілком природно, що багато добре розроблених розділів теорії і практики кульової стрільби були успішно і без особливих змін адаптовані для такого виду спорту як стрільба з лука. Можна назвати деякі з них: основи балістики, основи приготування, прицілювання, дихання, характер і розмір коливань зброї при обробці пострілу, основи обробки пострілу, основи тактики стрільби, основи психологічної підготовки, основи тренування і планування. Тому немає нічого дивного в тому, що першими процвітаючими спортсменами і тренерами в стрільбі з лука були саме колишні спортсмени і тренери кульової стрільби.

Піонером стрільби з лука у Львові й в Україні, був Микола Олександрович Калініченко. На той час він уже був кількаразовим Чемпіоном СРСР, Чемпіоном і рекордсменом Європи і Світу з кульової стрільби. Стрільбу з лука він уперше побачив на показових виступах чеських, польських і фінських спортсменів у 1957 році на стадіоні «Авангард» у Москві під час Всесвітнього фестивалю молоді. Своє бажання відродити стрільбу з лука як вид спорту, він почав з розробки і виготовлення власних моделей луків і стріл на львівській лижній експериментальній фабриці «Динамо» за підтримкою її директора Гарячего М.І.. Вже до кінця 1957 року було розроблено і виготовлене декілька принципово нових конструкцій луків. Але особливо вдалою, була конструкція лука (авторське посвідчення № 125167 від 18 вересня 1959 р.), у якій середня частина (рукоятка) виготовлялася способом лиття з метала силумін. Плечі цього лука були клеєні, дерев'яні , вигнутої форми. Наскільки в ті роки це було вдале і просте рішення можна судити тільки зараз. Використання силуміну давало можливість виготовляти лук відразу зі зручною ортопедичною рукояткою, а її конструкція дозволяла стаціонарно встановлювати пересувний приціл. Такий приціл давав можливість вносити виправлення, як у горизонтальної, так і у вертикальної площинах. При необхідності, у цього лука можна було легко робити заміну і підгонку як окремого плеча, так і пари плечей. Використання легкого металу в середній частині лука помітно поліпшило його якісні характеристики, і саме головне – лук вийшов технологічним і дешевим у виготовленні. У короткий термін було виготовлено кілька тисяч таких луків. Разом з комплектом з чотирьох стріл він коштував 12 карбованців 50 копійок і був легко доступний для покупки в магазинах спорттоварів у всьому Радянському Союзі. Цей лук дуже швидко і просто вирішив проблему виготовлення вітчизняної матеріальної частини для масового лучного спорту. Першими лучниками стали тренери і спортсмени кульової стрільби при львівському спортивному клубі ДТСААФ. Трохи пізніше була відкрита студентська секція стрільби з лука при СК львівського політехнічного інституту.

Наступним кроком по популяризації стрільби з лука стало створення в 1960 році з ініціативи М.О.Калініченко при Львівському державному інституті фізичної культури вечірньої школи тренерів для всіх бажаючих опанувати основами тренерської майстерності з різних міст Радянського Союзу. Зараз вже можна сказати, що в ті роки цю школу закінчили багато майбутніх заслужених тренерів республік. А в 1964 році у Львівському державному інституті фізичної культури з ініціативи, знову ж, М.О.Калініченко було відкрите перше в СРСР відділення, що готувало тренерські кадри з вищою освітою зі стрільби з лука. Знаменним і важливим для становлення стрільби з лука був той факт, що у Львові відбувався вдалий симбіоз між теорією і практикою стрільби з лука. Характерним для тих років був пошук і аналіз сучасної методичної літератури зі стрільби з лука. Причому, у першу чергу робилися спроби зробити переклад і критичний аналіз спеціальної літератури саме з тих країн, спортсмени яких займали провідні місця на Чемпіонатах Світу. В ті роки світовими фаворитами вважалися лучники і тренери Чехословаччини, Польщі, Фінляндії і США [3,4,5,6]. Доцільно підкреслити той факт, що львівські тренери далеко не всі постулати своїх закордонних колег відразу брали на віру, і сліпо наслідували ім. І тільки те, що проходило творче осмислення і перевірку практикою, пізніше бралося на озброєння львівськими тренерами. Якщо говорити про методичні основи стрільби з лука тих років, то варто згадати ще один мало кому відомий факт. Коли М.О.Калініченко активно зайнявся популяризацією стрільби з лука, то йому повідомили, що у Львові в 1931 році був проведено перший Чемпіонат Світу зі стрільби з лука, і в тому ж році у Львові була створена всесвітня федерація стрільби з лука (ФІТА). Цей факт говорив про те, що ще до початку другої світової війни Львів уже вважався одним з відомих лучних центрів Європи. М.О.Калініченко також повідомили, що у львівського всесвітньо-відомого українського художника Івана Труша було два сини Роман і Мирон, які активно займалися спортом. Мирон у 1937 році в Парижі був чемпіоном світу в складі польської національної команди по стрільбі з лука, а його брат Роман був також відомим лучником і перемагав на багатьох великих турнірах зі стрільби з лука. Микола Калініченко розшукав Романа Труша і залучив його до активного співробітництва в розвитку стрільби з лука. Час показав, що це принесло велику користь становленню «львівської лучної школи», тому що дало можливість використати накопичений у тридцятих роках багатий методичний і практичний досвід Романа Івановича Труша. Пізніше їх довгі роки зв'язувала щира дружба і взаємна повага, а сам Роман Іванович, що багато років працював в спорті практично на громадських засадах, підготував цілу плеяду Чемпіонів СРСР, двох Чемпіонок Світу по стрільбі з лука й одержав почесне звання «Заслужений тренер УРСР». В ті роки в місті Бориславі, що знаходиться у Львівській області, тренером зі стрільбі з лука працював фанатично відданий новому виду спорту Тарас Йосипович Бандера. Це був один з відомих тренерів львівської області, його учні ставали рекордсменами СРСР, Європи і Світу, а його учень Любомир Стрільбицький був призером Чемпіонату Європи і згодом сам став заслуженим тренером УРСР. Такі високі успіхи Тараса Йосиповича пояснюються глибокими теоретичними і практичними знаннями які він отримав під час навчання на військовому факультеті при Ленінградському інституті фізичної культури ім. Лесгафта.


На швидке становлення стрільби з лука у Львові вплинула ще одна соціально-економічна подія, яка відбулася в країні наприкінці п'ятидесятих років. В ті роки в Радянській Армії було проведено масове скорочення, і звільнення в запас величезної кількості військовослужбовців. Тисячі здорових, дисциплінованих і добре навчених чоловіків, що були офіцерами виявилися без роботи. Невелика група таких «пенсіонерів», яких залучив до організації і проведення змагань Микола Олександрович Калініченко, на довгі роки стала основою суддівського апарату Федерації стрільби з лука СРСР при проведенні змагань по стрільбі з лука різного масштабу. Найбільш активними в ті роки суддями були: М.І.Коробкін, О.Лебедєв, К.Миколаїв, Д.Реутов, В.Е.Чепурный, В.Э.Аронсон. Значення створення чіткої системи організації і проведення змагань важко переоцінити, тому що змагання є однією з основних системоутворюючих великого спорту. Злагодженість роботи цієї системи залежить від декількох факторів: наявність чітких правил змагань, чіткість складених положень про змагання, розроблена класифікація розрядних нормативів, система ієрархії, підготовки і перепідготовки суддів, наявність збалансованих календарів змагань із прив'язкою їх до головних «стартів» сезону. Потрібно сказати, що все це тоді було присутнє, неухильно удосконалювалося і впроваджувалося в життя.

Удосконалювання організації і методики підготовки лучників відбувалося з постійним розвитком матеріально-технічної бази лучного спорту. Після повернення з відрядження в 1961 році з Чехословаччини М.О.Калініченко привіз до Львова технологію виготовлення склопластикових луків. Можна зауважити, що в ті роки це було революційне переозброєння лучного спорту усього світу. Свій перший склопластиковий лук, що виготовив у Львові, М.О. Калініченко, він назвав «Сокіл». Пізніше ціла плеяда львівських конструкторів луків копітко працювала над розробкою принципово нових моделей склопластикових луків. В ті роки це виглядало, як змагання зі здоровою конкуренцією і бажанням виготовити більш досконалу конструкцію лука. Серед найбільш відомих у ті роки зброярів-конструкторів були: Г.А.Гордиенко, В.Р.Коман, Ю.М.Когут, І.І.Крук, І.В.Хвалеба. Склопластикові луки різної конструкції в ті роки в масовому порядку виготовлялися на військовій оптико-механічній майстерні, на львівському меблевому комбінаті, на львівській експериментальній фабриці «Динамо», на львівському арматурному заводі. Крім луків у масових кількостях виготовлялися і стріли з легких алюмінієвих сплавів. Виробництво склопластикових луків у Львові насичувало тоді все зростаючі потреби спорту високих досягнень країни. І дотепер, по спливу десятків років багато з виготовлених тоді луків продовжують «служити» вірою і правдою і спортсмени продовжують, стріляючи з них показувати досить високі результати.


Ефективний розвиток будь-якої області знань і практичної діяльності передбачає наявність визначених організаційних передумов. Аналіз показує, що в ті роки такі передумови мали місце і впроваджувалися досить планомірно. Поступово стрільба з лука почала культивуватися практично у всіх спортивних суспільствах, що мали представництво у Львові: «Авангард», «Буревісник», «Динамо», «Колос», «Спартак», СКА, «Локомотив», «Трудові резерви». Непогано було із спеціальними, добре обладнаними стрільбищами для занять у літню пору року і трохи гірше було з місцями для занять у зимовий період часу. Але більшість львівських секцій мали нормальні умови для проведення цілорічної учбово-тренувальної роботи. Були відкриті відділення ДЮСШ і СДЮСШ при багатьох обласних радах ДСО. Була розроблена струнка система чергування відомчих і регіональних змагань, система проведення змагань для різних вікових категорій з урахуванням особливостей олімпійського циклу і т.д..

Але основною областю, у якій відбувалося становлення львівської «школи стрільби з лука», було формування поглядів на оптимальні параметри техніки лучника, на методи тренування, на методику початкового навчання і т.д., тому що саме теорія і методика спортивного тренування є стрижневою частиною підготовки спортсменів високого класу. Тренери львівської області у своїй роботі багато експериментували. Часто практикувалося проведення семінарів і науково-методичних конференцій, до роботи яких залучалися практикуючі тренери і провідні вчені львівської області. Після гарячих суперечок опоненти зверталися до вивчення фундаментальних робіт фізіологів, біомеханіків, психологів. Наслідком цього було те, що після повторного огляду своїх переконань, що з'явилися на основі практичної роботи, багато львівських тренерів розробляли свої оригінальні інструментальні методики досліджень і на підставі проведених з ними досліджень, змінювали свої погляди або, навпаки, доводили свою правоту. Поступово виділялася група ведучих теоретиків в області стрільби з лука. До числа таких можна віднести: М.О.Калініченко, М.К.Хусківадзе, В.В.Сидорук, Г.А.Гордієнко і В.Г.Рєзніков. Саме зусиллями останніх час від часу видавалися науково-методичні рекомендації і розробки у формі тез, статей і плакатів. Зусиллями львівських фахівців були теоретично обґрунтовані, експериментально перевірені і впроваджені в практику багато важливих для теорії стрільби з лука положень, що сприймалися, у той час як принципово нові і революційні. Можна назвати деякі з них. Так, були переглянуті погляди на роботу руки яка утримує лук в момент випуску тятиви, були переглянуті погляди на оптимальні способи реалізації випуску тятиви. Дуже важливим для теорії стрільби з лука було обґрунтування львівськими фахівцями явища і причин порушення координаційної структури рухової навички лучника. Крім того, ними були розроблені діючі педагогічні способи боротьби і профілактики з цим небажаним явищем у стрільбі з лука. Пізніше, на основі заглибленого вивчення піднятих тоді проблем, львівськими вченими були захищені дисертації ступеня «кандидат наук»: Б.І.Струк, А.Я.Стьопіна, Л.Л.Десятнікова, Т.В.Байдиченко, О.М.Калиніченко, Б.А.Виноградський. Велику і позитивну роль у зростанні результативності лучників зіграло створення комплексної наукової групи (КНГ) яка працювала з національною командою країни. В різні роки роботу цієї групи очолювали такі львівські вчені, як доцент М.О.Калініченко, професор М.А.Джафаров і професор Г.Б.Сафронова. Показово, що як визнання лідерства в стрільбі з лука, до роботи в КНГ найчастіше залучалися львівські лікарі і фізіологи, зусиллями яких, у короткий термін були проаналізовані й обґрунтовані фізіологічні основи підготовки лучників. Позитивним у роботі названої КНГ було те, що її працівники працювали в тісному контакті з практикуючими тренерами і акцентували свої дослідження на питаннях актуальних саме для підвищення результативності. У роботі КНГ відбувалося об'єднання знань і досвіду фахівців-практиків з фундаментальними знаннями в області спортивної фізіології і біомеханіки. Це допомагала інтенсивно розробляти теоретико-методичні аспекти підготовки лучників. Фактом того, що «львівську школу» визнавали можна вважати і те, що її представнику М.О.Калініченко неодноразово доручали складати програми зі стрільби з лука для колективів фізкультури, ДЮСШ, шкіл олімпійського резерву і ШВСМ. Ці програми містили не тільки нормативні вимоги, але і були методичними посібниками по техніці, тактиці, методиці навчання і тренування по роках навчання від починаючого лучника до майстра спорту міжнародного класу. Тим самим раціональні погляду на техніку і методи підготовки лучників закладалися і тиражувалися у всіх ДЮСШ СРСР.


Під поняттям «гарна спортивна школа», іноді, ще мають на увазі планомірну, без зайвої поспішності і без «натаскування», ґрунтовну закладку підвалин майбутніх, стабільних успіхів спортсменів високого класу. Звичайно, це досягається шляхом кропіткої «постановки раціональної техніки» спортсмена починаючи з перших занять. Потрібно відзначити, що і це значення завжди враховувалося і ставилося львівськими тренерами на одне з перших місць.

«Школа» як явище ніколи не стоїть на одному місці, вона постійно знаходиться в русі, видозмінюється й удосконалюється. Так як вона не може миттєво з'явитися, так само вона не може швидко зникнути. У зв'язку з тим, що явище «школа» є збірним явищем, залежним від рівня теорії і практики конкретного спорту, основними її носіями продовжують залишатися процвітаючі тренери що сповідають і продовжують погляди і принципи роботи, закладені їхніми старшими колегами, а також їхні кращі учні, технічні дії яких стають еталонними і тиражуються. Найчастіше носіями, продовжувачами «школи» бувають персональні учні засновників «школи». До речі, можна навіть говорити про визначений період достатній для того, щоб молодий тренер, працюючи пліч-о-пліч зі своїм старшим колегою, міг опанувати технологічними методами і прийомами роботи представників «школи» – це приблизно 5-6 років. Носіями «школи» є також усі методичні розробки, матеріальні і технічні засоби, розроблені її представниками. Чим в більшій мірі «школа» як явище, випередила у своїх теоретичних і практичних поглядах своїх колег що сповідають інші погляди, і чим більшим є число її послідовників, тим легше прогнозувати майбутність цієї «школи». Позитивним для явища «школа» є те, що вона найчастіше є останнім оплотом, успіхів в області спорту при всіх можливих соціальних і економічних катаклізмах у системах індустрії спорту країни. Там, де збереглася «школа» як явище, завжди залишається надія на швидку регенерацію того чи іншого виду спорту.

Для того щоб «школа» не втрачала своєї значимості, необхідні зусилля по вивченню і збільшенню її принципових досягнень. Досягнення «школи» є національним надбанням. Щоб це надбання не пропадало і не зменшувалося у своїй значимості, необхідні зусилля по його збереженню і заощадженню. Практично це може виглядати як епізодичне залучення кращих тренерів країни до проведення лекцій, практичних занять і керівництву тренерською практикою зі студентами інститутів і училищ фізичної культури. Це може бути у формі державного замовлення на написання методичних розробок Заслуженими тренерами України на актуальні для конкретного виду спорту теми. Це також може бути у формі проведення відкритих методико-практичних семінарів із залученням кращих представників «школи», або запрошення відомих тренерів до організації і роботи науково-практичних конференцій і т.д.. При проведенні перерахованих заходів варто враховувати ту особливість, що кращі тренери в різних видах спорту є кустарями в позитивному значенні цього слова. І не завжди кращі тренери, по різних причинах, мають бажання і готові пускати сторонніх на свої алхімічні кухні. Тут необхідно виявляти тактовність, враховувати необхідність створення мотивації цих тренерів йти на передачу свого практичного досвіду молодим колегам. У будь-якому випадку, потрібно щоб прірва, яка намітилася між теорією і практикою національного спорту не збільшувалася. Необхідно розробляти діючі засоби і методи їхнього симбіозу і взаємодоповнення. Закінчення студентом вищого навчального закладу визначеної спеціалізації не завжди є показником того, що молодий фахівець цілком готовий до практичної роботи. Добре було б давати можливість молодим тренерам проходити своєрідний екстернат на манер медичної освіти, щоб опановувати основами практичної роботи під керівництвом кращих представників “школи” або “шкіл” на протязі додаткового терміна після закінчення основної освіти. Короткочасна тренерська практика яка має місце, не є достатньою.


Глобальні успіхи представників тієї чи іншої спортивної «школи» істотно впливають на стан і перспективи розвитку теорії конкретного виду спорту. Можна стверджувати, що вплив деяких передових «шкіл» часто позитивно позначається і на загальну, глобальну теорію спорту. Там де була сильна спортивна практика, там найчастіше виникали і відомі «теоретичні школи» чи напрямки теорії спорту. Прикладом можуть бути факти, коли кращі представники «практичної школи» у тому чи іншому виді спорту пізніше зосереджували свої зусилля на теоретичних розробках і на довгі роки ставали лідерами вже теорії спорту або видів спорту які вони представляли: В.М.Дячків, М.Г.Азолін, О.М.Воробйов, А.Бондарчук і т.д.. Перефразуючи слова з карело-фінського епосу «Калевала», можна сказати: «Практика й теорія подібні до лука з міцною тятивою, хоч вона її і перевіряє ще раз на міцність, але вона йому слухняна. Порізно – обоє нікому не потрібні».


Література:


  1. Советский энциклопедический словарь / Под. ред. А.М. Прохорова. – М.: Советская энциклопедия, 1988. – С. 1523.Юрьев А.А. Спортивная стрельба из винтовки. – М.: Физкультура и спорт, 1957. – 456 с.

  2. Henderson Al. Understanding Winning Archery. – National Archery Assoc. California, 1957,-56 p.

  3. Marian Twardowski Trening Lucznika. – Warszawa: Sport i turystyka, 1957, - 160 p.

  4. Frantisek Hadas, Jiri Vyskocil – Praha: Statni telovychovne nakladatelstvi, 1955, - 186 p.

  5. Witt Jack Sore fingers are a result of a mistake Archery //Arhery Wold, USA, 1968,January, P.18-19.