repead.ru 1 2 ... 18 19

Урок-Про-Рок





Володимир Демченко


Урок-Про-Рок


Україна-2010


У книзі описано творчий шлях андеґраундового українського музичного гурту “Криголам” упродовж 1983-2009 років – у формі роздумів лідера колективу про рок-музику та природу пісенної творчості взагалі. Книжка буде особливо цікава тим, хто насправді любить рок – не тільки як музику, а й як ідею; хто любить українське, а не совкове, і взагалі національне, а не імперське.


© Демченко В.М., 2010

Типу вступ


Уже написав чимало сторінок і подумав, що все ж таки варто зробити кілька попередніх зауважень до тієї писанини.

Перше, що спало на думку, – у тексті повсяк­часне якання! Але ж, з іншого боку, цей манускрипт – мемуарний тип літератури, а з ще іншого боку – якщо замінити мене якимось вигаданим героєм, то хіба це буде менш банально? Якийсь Він буде думати так, як я, діяти так само. Імена та назви (той же “Криголам”) слід тоді змінювати на “Стінобій”, Олексу Вундер­вальда на Олега Ундервуда тощо.

Все своє попереднє життя я комплексував, ніколи не виставляючи себе чи свої певні чесноти на люди. Мої керівники також особливо не пере­йма­лися відзначенням свого підлеглого. Саме тому цей конгломерат – “Я” – вперше виставляється пуб­ліч­но. Зрозуміло, що намагатимусь не захли­на­тись від можливості висловитись – нічого не пере­біль­шу­ва­тиму та, не дай Боже, не брехатиму.

Отже, книжечка ця – про мою музику та життя, пов’язане з нею. Про інше особисте – інтим, роботу тощо – буде йтися лише опосередковано.

Про Рок


… І розділилися люди на два табори – хто любить Рок і хто не любить…

1. Рок – шалений молоток.

2. Рок – осиковий кілок.

3. Рок – по морді каблучок.

4. Рок – як шпичка у бочок.

5. Рок – по голові мішок.

6. Рок – у жопу кабачок.

7. Рок – з отрутою зубок.

8. Рок – що сцяти у пісок.

9. Рок – невбієнний колобок!

10. Рок – як жопка у качок.

11. Рок – подертий колготок.

12. Рок – мого життя гачок.

Кожен з цих пунктів можна розбирати як сма¬же¬но¬го ка­ра­ся: колеться, гадюка, проте смачнючий! Смачню¬чий, га­дю­ка, але ж колеться! І розбираєш повільно, наскільки це можли­во, хоча негайно хо¬четь¬ся солодкого його тіла, аж слина тече…

Отже, пункт 1. Це про технічні властивості : загальна назва такої музики – “біт” – від удару великого барабана. Зараз сюди більше підходить дискотечна (танцювальна, діджейська тощо) музика – гуп, гуп, гуп. Рок можна грати й без барабана, але обов’язково це буде ритмічно і шалено.

Пункт 2. Це вже про внутрішню сутність : Рок-зміст вбивається позасвідомо, як кілок, а “оси¬ко¬вий” – тому що всьому поганому стає некомфортно, безбожне відразу себе відчуває викритим, починає біснуватись і тікає (на жаль, не помирає, бо воно невмируще…)

Пункт 3. Цей удар-біт – гострий та потужний, а зміст – правдивий та щирий, і тому музика-Рок влучає прямісінько в тупий лобешник .

Пункт 4. Те ж саме – для більшого розуміння, але “шпичка” – то вже натяк на гострий розум, сатиру, через яку саме й цінується Рок.

Пункт 5. Головна особливість Рок-музики – важ¬кість звучання, і навіть не техніко-металічна, а лі¬ри¬ко-підсвідома – заснована на закладеному тут образі.

Пункт 6. У тому ж сенсі, хоча поняття “у жопу” (звичайне ж слово вже, чи не так?) перегукується зі старими гаслами рок-музики 60-70-х, типу “пішло воно все…”Пункт 7. Цей віршик можна сприймати і як попередні, і як “отруту” в сенсі раптово виникаючої пристрасті до музики-Рок. Щоправда, людина може брати Рок і собі за охоронця, коли почувається слабкою, не захищеною від усіляких суспільних гидот і гидунів.


Пункт 8. Самоіронія : людям з інших мело­ман­ських таборів той Рок – до фені, а політики та влада давно вже знайшли проти нього протиотруту : дозволяють коли-не-коли викинути рокерам свій адреналін, дарма що й грошей не треба витрачати – ті пацани й самі заплатять, аби тільки пограти . Тому кілок, мішок, каблучок, молоток більшою мірою в голові самих рокерів шпигають, б’ють, гризуть. І тому ті нещасні рокери вдаються вже й до матюків, і до прямих образ. Але… “як рогами у ворота” (з Криголама).

Пункт 9. І все ж таки Рок залишається і вже довів, що це класичний стиль (навіть жанр) – поряд із невмирущими фольком, симфонізмом і джазом. Він як колобок – до всього приєднується, але й від усього відскакує.

Пункт 10. Ну це тупо жартівлива рима. Більше властива фольк-музиці, з якою часом Рок утворює дуже класне поєднання.

Пункт 11. Теж типу прикол. Але можна сприй­няти і як натяк на зовнішню атрибутику музики-Рок, що за нечастими винятками переважно полягає в навмисній обірваності.

Пункт 12. І нарешті аспект, якому й присвячено все написане нижче, – тема “Я – рокер” (таке вже було в історії рок-музики) або “Я вас буду рокувати” (теж було), або “Я та Рок” (надто банально), або “Моя Музика” (читачі злякаються аналогій). Зреш­тою використаю своє ж ноухау “У-рок”, хоча зараз багато хто дігнав класний сенс цієї абревіатури (уРок, КРок тощо). Навіть ні – хай буде просто Урок.

Концепція


Отже, “Урок”. Можливо, крім старечих спонукань типу “проживіть з моє…”, “пам’ятаю, у наші часи…” урок означатиме просто поділитися якимись свої­ми знаннями, набутими під час музикування, спіл­кува­ння, навчання, розчарування, написання, купання, куріння …

До речі, куріння чи паління – така можлива дискусія.

На мою думку, перше слово має більше аргументацій. Палити можна тільки “щось”, тобто дрова, сірники, папір з недолугими записами, ну хіба що по-фені – когось спіймати “на гаря­чо­му”; курити ж – дієслово більш багатозначне: палити щось (курити фіміам) і просто диміти, і взагалі у даному разі не слід боятись так званого “русизму”, бо то й не “русизм” взагалі…


Але у нашому випадку це значення – вторинне. Головним усе ж таки є абревіаційне У-Рок, тобто “український рок”.

Щоб відстояти право на таку претензійну назву, слід назвати кілька аргументів. По-перше, у мене навіть в особистому підписі зашифрований (і, від­по­від­но, вже закодований) “Вова – українець”! Понтів тут жодних – це для себе, для власного пере­ко­на­ння, і тому вперше розкриваю цю таїну, хоча питали мене часто, що то за дві кра­поч­ки (птички, кар­люч­ки, галочки) зверху?

До речі, щодо підписів, то психологи давно відзначають характер і властивості за особистим підписом. Я також (звісно, не читаючи тих психологів) помітив, що “люди в піджаках”, про яких ще буде йти мова, – тобто генетичні керівники – мають і підпис, “як у панів” – довгий і калі­гра­фіч­ний. Люди ж з протилежного табору байдужих до влади (але не завжди до грошей) мають ту ж таки “кар­люч­ку” чи чітко ідентифіковане прізвище або ім’я…

По-друге, я націоналіст. І це не бабайка якийсь, як про те говорять запеклі совки, а просто кон¬ста¬тація факту: я люблю Україну, українців (які б серед них не були жлоби та ті ж самі совки, хоча це, в принципі, одне й те ж) і любив їх завжди – з дитинства, коли ще не було усвідомлення, звідки це взялося. З часом, зустрічаючи таких же людей, упевнився, що це від Бога (генів, підсвідомості, родо¬воду, природи). Тому маю право ставитися інакше до протилежного табору, оскільки переболів цією темою та приніс чимало жертв на вівтар – кар’єру, владу, гроші, що були б можливі у випадку іншого вибору переконання. Таке право мають, ска¬жі¬мо, хлопці, що полягли під Крутами, але ж не ті, у піджаках і краватках під бородами, які поглядали з Києва на тих хлопців-камікадзе.

До речі, приклад сили пропагандистського слова: півстоліття камікадзе лякали совкових дітей, ставши навіть гіршими (!) за самураїв, які ототожнюються з японцями (“И летели наземь самураи…”) Насправді й ті, й інші – приклад релігійно-етнічної відданості Батьківщині. Тобто іншими словами – лицарі


Що ж до інших національностей, то обожнюю гордовитих басків, каталонців, хорватів – усіх, хто завжди буде пишатись мину­лим своєї батьківщини, шанувати своїх предків і не лізти до інших народів ні з підступними обіймами, ні з жорстокою зброєю.

По-третє, я фахівець з української мови і попри те, що давно вже не читаю лекцій, задоволений нинішньою роботою: робити з чужих наукових праць досконалі у мовному плані – велике задо­во­ле­ння і, спо­діва­юсь, внесок у майбутнє рідної країни. Разом із тим отримую кайф і від власних наукових роз­ро­бок: якщо праця у бібліотеці дає життєвий тонус, а наукове дослідження створюється в азарті, це головна ознака науковця (у зворотному випадку – створювана для грошей або посади “наукова” праця є тягарем – обломом, ковбасняком, пресом, відстоєм…)

Наукові інтереси мої стосуються буденної україн­сь­кої мови, органічних і неорганічних слів у ній. Дисертація була присвячена мовній ситуації на Півдні України. Маю таку ж монографію, якою кори­сту­ються фа­хів­ці з цього питання донині, хоча я сам збайдужів до соціолінгвістики, вважаючи її вже неактуальною: за нас все уже вирішують міжнародні зобов’язання держави. І слава Богу, що українській мові дали шанс хоча б вирівняти свої позиції по­рів­няно з глобальними мурами російської. Орга­ніч­на мова (ще дві монографії з цього питання) – це вже на рівні власного відчуття, і тому довести й ін­шим людям органічність певного слова є головним моїм завда­нням як науковця та фахівця.

До речі, особливо це важко зробити в середовищі юри­стів. При тому, що вони переважно належать через свої пере­ко­нання та школу до совка (саме так!), вони ще й хизуються, що юрист повинен слідувати закону. У даному ж разі, по-перше, закон для них – те, що написане вище (у тому ж таки міністерстві чи Кабінеті, чи Раді), нехай навіть і з помил­ка­ми; по-друге, вони забувають, що мова також має свої зако­ни. І якщо слово суперечка викори­сто­вується в усіх стилях літературної мови, то повинно воно бути і в юридичному сти­лі. А чужий та недоладний сов­ковий спір в українській мові – неорганічний та нело­гічний – щось спирає та пре, пре…


І нарешті всі попередні аргументи сходяться до четвертого – я український рок-музикант. Нехай не професійний (про це згодом, а взагалі справжній рокер за своїми переконаннями і не може бути професійним музикантом… Ні, не так – другий не може бути першим…), але свідомий, переконаний та натхненний. Натхненний українським фольклором, історією та сучасністю, без яких не було б моїх пісень. Натхненний органічною мовою, яка в ідеалі зустрічається лише в народній пісні. Намагаюсь, щоб жодного неорганічного (“книжного”, “академіч­но­го”) слова у моїх піснях не було.

Ось чому я сміливо себе називаю Українським рокером – музикантом, який робить і виконує У-Рок.



следующая страница >>